Каталог статей

Легенда про Дніпро та Десну

Жив у стародавні часи могутній богатир Лиман, і було в нього двоє дітей — дочка Десна та син Дніпро. Десна була старшою, а Дніпро молодшим. От виросли діти, настав час Лиману передавати їм свої володіння. Каже батько: 

— Діти мої любі, приходьте завтра до мене за благословенням. Хто першим прийде, тому й спадок мій залишу.

Полягали Десна та Дніпро спати. Та не спиться Дніпрові, сон не йде до нього. Хоче син першим батькове благословення взяти. І ранком, як тільки зоря зійшла, Дніпро прийшов до Лимана.

—  Благословіть, тату!

— Добре, сину,— каже Лиман,— Та чому ж не прийшла Десна, адже вона старша за тебе і більше прав має на мій спадок?

—  Вона ще спить, батьку,— відповів Дніпро. 

Благословив Лиман сина, і той пішов батьківську землю міряти, господарювати на ній.

Проспала Десна вранішню зорю. Прокинулась — а молодшого брата вже немає. Прибігла до батька:

—  Благословіть, тату!

Лиман благословив дочку, а потім каже:

— Дніпро першим від мене благословення взяв, але якщо випередиш його і першою землю мою зміряєш — пануватимеш на ній по праву.

Побігла Десна за братом, а попереду себе сокола пустила, щоб він дорогу їй показував. Але як не намагалась, усе одно випередити Дніпра не змогла. Раптом побачила Десна братів слід: «Якщо не випереджу його, то разом із ним отримаю батьківську спадщину».

Ступила Десна у слід Дніпра — і вмить обидва стали ріками, потекли разом. Це батько вирішив примирити дітей своїх.

Проте Дніпро з тих пір усе одно вважається головною річкою Вкраїни. Як розрізнити, де вода сестри, а де брата? Просто — в Десні вода світліша, а в Дніпрі темнувата.

У могутнього Дніпра-Славути, що котив свої хвилі до Чор­ного моря, багато було сестер і братів. Та Десні завжди хотілося бути в усьому першою. Вона прудко побігла до моря, щоб випе­редити брата. Та як не поспішала, Дніпро її все ж перегнав.

Перетнув їй дорогу.

Стала Десна притокою Дніпра. Влила свої води в його мо­гутню течію.

Зачувши про змагання брата й сестри, і Сож схопився.

 Пустився щодуху через пущі й нетрі, через непролазні бо­лота й темні ліси.

Розмиває трясовини, поглиблює яруги, рве коріння дубів. Спішить навперейми Дніпру.

Побачив те яструб і сказав Дніпрові, аби той біг швидше. Пливе Славута, гори перерізає, кам’яні пороги розриває. Нія­ких перешкод не обминає.

Покликав Сож на поміч ворона. Умовив його летіти, скіль­ки є сили, та обігнати Дніпро. А як випередить хоч трохи, то щоб каркнув тричі. А сам тим часом у землю заховався, пере­почить вирішив, сили набратися, поки ворон голос подасть.

Але тут яструб важким каменем впав на ворона. І той за­каркав раніш, чим випередив Дніпро.

А Сож, почувши це, вихопився з-під самої землі і з розго­ну вскочив у Дніпро.

Ось так завершилося це змагання. Сожу, як і Десні, випа­ла доля стати притокою Дніпра.