ПРОСТО БАБУСЯ М. Стеценко
Награвшись досхочу у м’яча, хлоп’ята зібрались розходитися по домівках.
—Гайда до «грибків», я вас усіх морозивом почастую, — сказав опецькуватий жвавий Пилипко.
—А гроші в тебе є? — поцікавилися друзі.
—Навіщо? Морозиво продає моя бабуся. Вона добра. Усім купить.
—Подумаєш! — закопилив губу гордовитий Слава. — Он моя бабуся — шофер таксі. Захочу — цілий день на «Волзі» кататимусь.
—Диви, як задається! — присоромив його старший поміж них Миколка. Але потім і сам почав хвалитися своєю бабусею.
Один Костик мовчав.
—А твоя бабуся хто? — спитали його товариші.
—Моя? — перепитав Костя і знизав плечима. — Просто бабуся,— стиха промовив він. Він не знав, чим похвалитись. Його бабуся дома господарює, обіди готує, панчішки штопає. А якщо по телевізору немає нічого цікавого, казки розповідає.
Хлоп’ята вже наближалися до Костикових воріт, коли до них підійшов військовий з погонами полковника.
—Ану, молодці, де тут дванадцятий номер? — поспитав він.
—Ось тут на розі! — гуртом випалили хлоп’ята. — А ви до кого?
—До Ольги Петрівни.
—До Костикової бабусі?
—А хто з вас Костя?
—Я.
Військовий уважно подивився на хлопчика.
—От здорово. Ну, веди, — сказав він весело. Слідком за ними подалися й Костикові друзі.
Ольга Петрівна, мабуть, у вікно впізнала військового, бо ще з присінка, брязнувши відром, ступила йому назустріч, крикнула:
—Сашко!
—Олю!
Хлопчики переглянулись здивовані.
Згодом вони сиділи за столом. Ольга Петрівна частувала гостя чаєм, а хлоп’ят — цукерками.
Військовий і бабуся згадували про війну, важкі й довгі фронтові дороги. Полковник розповів, як у битві за Київ безстрашна розвідниця Оля, тепер Костикова бабуся, врятувала життя йому, тоді ще молодому лейтенантові.
Хлоп’ята сиділи мов зачаровані. Вони то полковника розглядали, то на бабусю дивилися. Бабуся порожевіла і немов помолоділа. Тільки її сірі очі застилала волога, а тремтлива рука раз по раз ховала під хустку неслухняне сиве пасмо. На прощання полковник схилився, поцілував бабусину руку і, хвацько козирнувши, вийшов із кімнати.
Хлоп’ята проводжали його аж за ворота.
А коли той звернув за ріг будинку, один із них глянув на Костю і сказав:
—А говорив, що його бабуся — просто бабуся...
| 
