Понеділок, 23.10.2017, 11:01Вітаю Вас Гість | RSS
Сонячна країна
сайт вчителя початкових класів
Бражук Оксани Олександрівни
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [9]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Оповідання "Просто бабуся" М.Стеценко

ПРОСТО БАБУСЯ                                               М. Стеценко

Награвшись досхочу у м’яча, хлоп’ята зібрались розходитися по домівках.

—Гайда до «грибків», я вас усіх морозивом почастую, — сказав опецькуватий жвавий Пилипко.

—А гроші в тебе є? — поцікавилися друзі.

—Навіщо? Морозиво продає моя бабуся. Вона добра. Усім купить.

—Подумаєш! — закопилив губу гордовитий Слава. — Он моя бабуся — шофер таксі. Захочу — цілий день на «Волзі» кататимусь.

—Диви, як задається! — присоромив його старший поміж них Миколка. Але потім і сам почав хвалитися своєю бабусею.

Один Костик мовчав.

—А твоя бабуся хто? — спитали його товариші.

—Моя? — перепитав Костя і знизав плечима. — Просто бабуся,— стиха промовив він. Він не знав, чим похвалитись. Його бабуся дома господарює, обіди готує, панчішки штопає. А якщо по телевізору немає нічого цікавого, казки розповідає.

Хлоп’ята вже наближалися до Костикових воріт, коли до них підійшов військовий з погонами полковника.

—Ану, молодці, де тут дванадцятий номер? — поспитав він.

—Ось тут на розі! — гуртом випалили хлоп’ята. — А ви до кого?

—До Ольги Петрівни.

—До Костикової бабусі?

—А хто з вас Костя?

—Я.

Військовий уважно подивився на хлопчика.

—От здорово. Ну, веди, — сказав він весело. Слідком за ними подалися й Костикові друзі.

Ольга Петрівна, мабуть, у вікно впізнала військового, бо ще з присінка, брязнувши відром, ступила йому назустріч, крикнула:

—Сашко!

—Олю!

Хлопчики переглянулись здивовані.

Згодом вони сиділи за столом. Ольга Петрівна частувала гостя чаєм, а хлоп’ят — цукерками.

Військовий і бабуся згадували про війну, важкі й довгі фронтові дороги. Полковник розповів, як у битві за Київ безстрашна розвідниця Оля, тепер Костикова бабуся, врятувала життя йому, тоді ще молодому лейтенантові.

Хлоп’ята сиділи мов зачаровані. Вони то полковника розглядали, то на бабусю дивилися. Бабуся порожевіла і немов помолоділа. Тільки її сірі очі застилала волога, а тремтлива рука раз по раз ховала під хустку неслухняне сиве пасмо. На прощання полковник схилився, поцілував бабусину руку і, хвацько козирнувши, вийшов із кімнати.

Хлоп’ята проводжали його аж за ворота.

А коли той звернув за ріг будинку, один із них глянув на Костю і сказав:

—А говорив, що його бабуся — просто бабуся...

 

 

 

 

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: ксюша (03.05.2017)
Переглядів: 26 | Теги: оповідання Стеценка, на урок читання, Просто бабуся | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites